10 | 12 | 2016
Экономика
Литература

Необхідні умови здійснення державного управління АПК на регіональному рівні. 2003 р.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (1 Голос)

Необхідні умови здійснення державного управління АПК на регіональному рівні

Ринкова трансформація економіки України, становлення багатоукладності господарства, різноманітності форм власності та господарювання об'єктивно вимагають якісного вдосконалення системи державного управління АПК на загальнодержавному і регіональному рівнях, пристосування її до нових умов функціонування комплексу. Адже така складна виробничо-економічна система, як АПК, може ефективно функціонувати і стабільно розвиватися лише за наявності адекватних форм управління нею [30].

В цьому відношенні катастрофічний стан АПК і особливо сільського

господарства є наочним свідченням відсутності чіткої концепції щодо створення системи державного управління цією сферою, сприйнятливої до нових економічних умов. Відсутнє і обґрунтоване уявлення про те, як подолати організаційний хаос, що заважає швидкому реформуванню АПК України, становленню реальних ринкових відносин. Тому сьогодні, як і на початку реформ, все ще відчувається нагальна потреба у радикальному оздоровленні системи державного управління АПК, внесенні суттєвих коректив у стратегію і тактику його реформування. Перехід АПК України на ринкові умови і його стабільне функціонування не може відбутися без його докорінної системної перебудови і переосмислення принципів функціонування господарського механізму, оскільки до останнього часу мали місце спроби несуттєвого удосконалення його окремих елементів: організаційних структур та функції управління, системи доведення планових завдань, стимулювання і оплати праці ціноутворення тощо.

Для розробки окремих елементів господарського механізму необхідно попередньо визначити основу побудови системи в цілому. Такою основою є перехід до ринкових відносин і використання економічних методів господарювання, що передбачає удосконалення його елементів: організаційних структур усіх рівнів; планування, стимулювання, ціноутворення, фінансування та кредитування; оплати праці в усіх ланках агропромислового виробництва.

Як показують реальні результати реформування АПК України, існуюча система державного управління комплексом в цілому не відповідає потребам розвитку агропромислового виробництва в ринкових умовах. Вона є результатом стихійної, недостатньо продуманої трансформації колишньої командно - адміністративної системи, мало спроможною спробою адаптувати старі принципи, форми і методи управління до нових, якісно відмінних умов. Дана система управління склалася ще в дореформений період і, незважаючи на численні спроби її реорганізації, не зазнала суттєвих змін. Вона передбачає зосередження практично усіх функцій управління, планування, контролю та координації галузями АПК в центрі, залишаючи за відповідними управлінськими структурами, створеними на регіональному рівні, лише функцію забезпечення процесу ретрансляції управлінського впливу по вертикалі. Відтак, роль регіональних органів в управлінні агропромисловим комплексом виявилася значно заниженою, а їх можливості щодо вироблення ефективних засобів впливу на діяльність підприємств АПК регіонів - обмеженими.

Існуюча система державного управління АПК має перехідний, еклектичний характер, оскільки продовжує еклектично поєднувати у собі як механізми, притаманні адміністративно-командній системі управління, так і ті, що виникли у процесі становлення ринкових відносин. Як результат цього, система управління агропромисловим виробництвом і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях є внутрішньо суперечливою, незавершеною і громіздкою. Засоби прямого впливу, які відносно успішно діяли за умов планово-командної економіки, із плином часу почали справляти гальмівний вплив на розвиток аграрного сектору, народного господарства країни в цілому.

Тому не дивно, що існуюча система управління АПК на регіональному рівні об'єктивно увійшла в суперечність з потребами реформування економіки, реальним становищем товаровиробників в нових економічних умовах.

Отже, адміністративні методи управління вже не здатні впливати на вільних товаровиробників та споживачів, а необхідні економічні методи ще не розроблені. Не створено і управлінський механізм впливу на процес обігу товарів, руху капіталу та робочої сили. Все це разом знижує ефективність системи державного правління АПК на усіх рівнях, а відтак, вимагає вироблення нових підходів щодо створення ефективних структур управління, орієнтованих на вирішення проблем реформування економічних відносин, становлення багатоукладності агропромислового виробництва, багатоманітності форм власності.

Процес керівництва здійснює суттєвий вплив на інший процес - відтворювальний. Тому загальні принципи взаємодії і взаємо обумовленості механізмів державного управління і ринкового саморегулювання можуть бути дослідженими одночасно із розкриттям специфіки сільськогосподарського виробництва і системи АПК регіону (як об'єкта управління), взаємодії товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції, взаємо обумовленості інформаційних, інноваційних, інвестиційних процесів та керованості ними з боку суб'єкта управління (обласного управління АПК).

Основою державного управління агропромисловим комплексом на регіональному рівні є, в основному, реалізація обласними управліннями АПК державної політики і процес прийняття ними рішень з питань:

-  збалансованого розвитку агропромислового комплексу регіону;

-  виробництва і закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб;

-  вдосконалення інфраструктури ринку продовольства;

-  маркетингу у сфері продовольчого забезпечення.

-  Для того, щоб державне управління АПК на регіональному рівні було дієвим, успішно реалізовувалося через конкретні механізми, а не зводилося до розпоряджень чи постанов, які важко або навіть неможливо втілити в життя,, повинні існувати відповідні умови. Розглянемо Їх більш детально, з урахуванням задач управління та взаємозв'язків суб'єкта і об'єкта управління в системі [26 ].

Умова 1.

Система управлінських відносин в АПК регіону повинна включати два базових елементи, які перебувають у стані постійної взаємодії: з одного боку, суб'єкт управління, тобто управляючий орган (управління АПК обласної державної адміністрації) із притаманними йому механізмами управлінської діяльності, а з іншого - об'єкт управління, на зміну стану якого і повинні бути направлені управлінські дії суб'єкта.

До об'єкта управління (його можна розглядати як сукупний, оскільки він включає різнорідні структури) на регіональному рівні можна віднести:

-  районні управління АПК;

-  державні служби з питань: садівництва і розсадництва;

-  сортовипробування і захисту рослин; племінної справи; заготівлі та якості продукції; наукового і кадрового забезпечення; стандартизації; карантинного режиму; охорони праці та техніки безпеки;

-  підприємства, установи і організації, що підпорядковуються обласному чи районним управлінням АПК і здійснюють господарську діяльність у будь - якій із сфер агропромислового комплексу регіону.

Зміна форми власності і перехід до ринкових методів господарювання призводить лише до зміни механізмів управління агропромисловими товаровиробниками. Основні цілі як товаровиробників (об'єкта управління), так і обласних управлінь АПК (суб'єкта управління) суттєво не змінилися. До того ж підприємства продовжують залишатися під організуючим впливом держави, інтереси якої на регіональному рівні представляє обласне управління АПК. У цьому разі доцільніше вести мову лише про виникнення подвійного підпорядкування об'єкта управління як власникові, так і державі. Саме останнє і обумовлює необхідність формування нових механізмів державного управління, спроможними враховувати інтереси власників і особливості ринкового саморегулювання.

Таким чином, керованість об'єктів управління (з точки зору виконання ними «команд» органів державного управління) необхідно розглядати з урахуванням усіх їх взаємозв'язків між собою та їх складовими частинами, які сформувалися під впливом нових економічних умов. Практично саме ці взаємозв'язки справляють суттєвий вплив на вибір механізмів державного управління АПК на регіональному рівні. Сукупність об'єктів управління доцільно розглядати як взаємопов'язане ціле, тобто як систему, що управляється.

Умова II.

Система, що управляється (об'єкт управління), повинна перебувати у стані динамічного розвитку, тобто мати здатність змінювати свої параметри у томі чи іншому напрямі.

Це, однак, зовсім не означає, що АПК регіону (або його окремі галузі) обов'язково мають побувати в усіх можливих станах свого розвитку (до кризовому, кризовому чи після кризовому), а вказує лише на те, що система дійсно може управлятися, переходити з одного стану в інший під цілеспрямованим впливом адміністративної системи (суб'єкта управління і його управлінської діяльності).

Управління у цьому разі полягає саме у впливі на об'єкт управління таким чином, щоб він переходив із одного стану в інший або приймав необхідні (оптимальні) значення свого сукупного параметру безпосередньо у конкретному стані свого розвитку. На нашу думку, варто звернути увагу на те, що коли система є жорстко фіксованою, то управління нею втрачає сенс. З іншого боку, коли вплив зовнішніх чинників є значним і система стає залежною від них, змінюючи свої стани надто швидко і неконтрольовано, то поняття управління нею стає ще більш актуальним. В цьому разі виникає необхідність у швидкому визначенні не тільки місця знаходження вказівної координати, але і граничних значень можливих станів АПК регіону.

Умова III.

Суб'єкт управління повинен мати реальну можливість змінювати стан об'єкта управління відповідно до прийнятого ним рішення «<команди»). Якщо направлене рішення є маловпливовим або зовсім не впливає на зміну стану системи, що управляється, то фактично управління у цьому разі не існує, а є тільки дії, які його імітують. Ефективність такого управління є рівною нулю.

Аналіз нормативних документів, що регламентують діяльність обласних управлінь АПК, показує, що покладені на них завдання та функції за своїм змістом є цілком ринковими і відповідають державним цілям регулювання економічних процесів в агропромисловій сфері. Проте, на практиці ці функції і завдання не виконуються у повній мірі, що пояснюється різними причинами: відсутністю дієвих механізмів їх реалізації; ослабленням контролю і зниженням відповідальності за конкретні господарські рішення, за стан справ в АПК в цілому; необґрунтованою розпорошеністю управлінських функцій, паралелізмом, дублюванням у роботі, виконання деякими структурними підрозділами невластивих їм функцій; відсутністю у спеціалістів необхідних знань, навичок, досвіду роботи в нових умовах, а нерідко й консерватизмом мислення та поведінки.

Умова /V.

Управляючий вплив повинен бути цілеспрямованим, а не представляти собою сукупність випадкових, стихійних, не пов'язаних між собою управлінських дій.

Це означає, що обласні управління АПК повинні чітко усвідомлювати цілі управління. Дуже важливо, щоб не відбулася заміна основних цілей другорядними [31]. На нашу думку, під ціллю управління необхідно розуміти певний кінцевий стан системи (АПК регіону), набір кількісних значень параметрів, які необхідно забезпечити на даному етапі управління. У довільному стані ціль відображається конкретною плановою точкою, у яку необхідно перевести систему із поточного стану її розвитку (тобто, щоб вказівна координата перемістилася і співпала із плановою точкою). Тому, якщо ціль управління залишається невизначеною або невідомою, то поняття управління AПК регіону взагалі не має сенсу, оскільки рух системи у цьому разі є не що інше, як безцільне блукання у невизначеному просторі. Необхідно також зазначити, що ціль може визначатися як суб'єктом управління самостійно, так і вищим органом управління, якому він підпорядкований, що зумовлює необхідність використання механізмів непрямого (опосередкованого) управління ними (наприклад, залучення інвестицій, здійснення інновацій, інформаційної підтримки).

Умова V

Суб'єкт управління повинен мати можливість вибирати управлінські рішення із цілого ряду альтернатив. Таке ж право вибору повинно існувати щодо механізмів реалізації управлінських рішень.

На нашу думку, можна вважати, що чим менше число варіантів рішень є у розпорядженні обласного управління АПК, тим мало ефективнішим буде управління агропромисловим виробництвом. Це зумовлюється тим, що найбільш ефективні рішення можуть залишитися взагалі невідомими для суб'єкта управління. Крім того, за умов наявності у обласного управління АПК лише одного можливого рішення, можна із впевненістю сказати, що суб'єкт управління фактично не здійснює ніякого керівництва.

Умова V/.

Обласні управління АПК повинні мати власні матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні та інші ресурси, які забезпечують реалізацію вибраних управлінських дій (впровадження чи зупинення певних механізмів державного управління) .

Відсутність таких ресурсів унеможливлює будь-який рух у вибраному напрямку. Управління без ресурсів, які можуть забезпечити управлінські дії, практично неможливо. Останнє є аналогією відсутності свободи вибору і, відповідно, повинно розцінюватися як відсутність будь-якого керівництва системою з боку обласного управління АПК.

Умова.VII.

Вибір необхідних механізмів державного управління, характеру і міри впливу управлінських дій можливо здійснити за умов чіткого знання не тільки цілі (кінцевого стану системи), який необхідно досягти, але й поточного її стану.

Доречно уточнити цю вимогу таким чином: якщо об'єкт управління не здатний отримати від об'єкта управління необхідної для нього інформації (тобто забезпечити зворотний зв'язок) або не має достатнього уявлення про стан зовнішнього середовища і чинники його впливу на об'єкт управління, то взагалі не може бути мови про ефективну управлінську діяльність.

Умова VIII.

Об'єкт управління знаходиться під впливом не тільки суб'єкта управління, але і зовнішніх та внутрішніх чинників, на які він також певним чином впливає.

Все це призводить до того, що рух системи (її вказівної координати), відбувається як під впливом управляючих дій адміністративної системи, так і під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників (включаючи вплив ринкового саморегулювання та управляючий вплив власника). Зазначене може суттєво відхиляти рух системи від вибраної траєкторії. Природно, що чим краще відома поведінка системи під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, чим більш повними і достовірними даними про них володіє суб'єкт управління - тим більш правильним може бути вироблене ним управлінське рішення. Відсутність інформації про зовнішні чинники впливу на об'єкт управління і про його поведінку суттєво знижує ефективність управління.

Умова ІХ

Для того, щоб управляти найкращим чином, необхідно уміти дати оцінку якості управління, тобто - мати критерій його ефективності.

На нашу думку, основним критерієм ефективної діяльності суб'єкта управління має бути ступінь досягнення цілей. При цьому важливо розрізняти цілі виробництва (цілі об'єкта управління) і цілі управління (цілі суб'єкта управління).

Умова Х

Управління повинно здійснюватися відкрито.

Перспективні і поточні плани діяльності АПК регіону та результати їх досягнення необхідно постійно висвітлювати у засобах масової інформації. Це є необхідною передумовою розвитку ринкових методів господарювання, оскільки достовірне і своєчасне інформування про стан справ у агро бізнесі впливає на: розміщення інвестиційного капіталу в агропромислових галузях; вдосконалення інфраструктури ринку продовольства; проведення маркетингу в сфері продовольчого забезпечення.

На нашу думку, доречно акцентувати увагу на тому, що зазначені вище умови здійснення державного управління АПК на регіональному рівні не є достатніми для досягнення основних цілей агропромислового виробництва, а є тільки необхідними. Сутність необхідних умов здійснення державного управління АПК на регіональному рівні полягає саме у тому, що для досягнення максимальної ефективності управління агропромисловим виробництвом вони повинні неодмінно виконуватись, оскільки без цього унеможливлюється як досягнення цілей, так і сам процес управління. Механізми державного управління АПК регіону повинні забезпечувати комплексність зазначених вище необхідних умов і, одночасно, неперервність відтворювальних процесів агропромислового виробництва.

Створення ефективної системи державного управління АПК на регіональному рівні необхідно розглядати як одну з найважливіших передумов подолання організаційного хаосу, що зводить нанівець усі зусилля по реформуванню комплексу, гальмує розвиток ринкових відносин в агропромисловій сфері. Загальні теоретичні засади перетворення цієї системи по- лягають, на нашу думку, втому, що вона повинна бути адекватною періоду, який визначається як перехідний, в який потрібно вирішити, передусім, проблему ролі і місця держави у сфері управління АПК, особливо на регіональному рівні. Без цього усі спроби вдосконалення системи управління АПК можуть виявитися марними. Вирішення зазначеної проблеми, на нашу думку, має проходити в трьох основних напрямах, а саме:

- перерозподіл функцій між центральними і регіональними органами державного управління АПК в бік розширення прав останніх і підвищення їх відповідальності в галузі планування і прогнозування, ціноутворення, контролю, координації, приватизації, розробки і проведення кредитно-фінансової політики і т. ін.;

- виявлення оптимального співвідношення між адміністративними та економічними методами державного управління АПК, оскільки без їх гнучкого поєднання створити ефективні механізми управління агропромисловою сферою навряд чи можливо;

- розмежування управлінських функцій між органами державного управління, господарськими структурами управління і самоврядування, створеними на добровільних засадах самими товаровиробниками в різних галузях АПК, а також різними громадськими об'єднаннями споживачів і товаровиробників на міжгалузевій основі, створити на цій основі нові структури управління.

Отже, регіональні органи державного управління АПК повинні перетворитися з жорстко зарегламентованих провідників рішень центру (Мінагропрому України) на суб'єктів вироблення й реалізації власних рішень. Йдеться не про дерегуляцію виробництва і економічних процесів, а про децентралізацію, точніше - про раціональний розподіл функцій державного управління АПК між центральним (загальнодержавним) і регіональним рівнями управління. Він полягає у розширенні повноважень регіональних органів управління АПК при адекватному збільшенні їх відповідальності за стан справ в агропромислових комплексах регіонів.

Ринкові відносини, створюючи об'єктивні передумови ефективного управління економічними процесами, що розвиваються в системі АПК, разом з тим, не забезпечують автоматично його функціонування в усіх ланках і сферах народного господарства. Необхідно докласти значні творчі зусилля до опрацювання теорії, методології та методики управління, своєчасного їх застосування на мікро - та макроекономічному рівнях. Тільки таким чином можна виробити ефективні механізми державного управління АПК; спроможні забезпечити стабільність функціонування усієї системи і її подальший динамічний розвиток, оперативне вирішення економічних і соціальних проблем регіонів, поглиблення вертикальної та горизонтальної інтеграції галузей і підвищенню ефективності взаємодії підприємств усіх форм власності та організацій регіональних АПК.


Необхідні умови здійснення державного управління АПК на регіональному рівні. 2003 р. - 4.0 out of 5 based on 1 vote