10 | 12 | 2016
Экономика
Литература

Моделі системи управління регіональними АПК в умовах ринкової економіки. 2003 р.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 (1 Голос)

Моделі системи управління регіональними АПК в умовах ринкової економіки.

Розвиток суспільства характеризується глобальними перетвореннями в усіх сферах людської діяльності і передбачає пошук нових форм та методів впливу на суб'єкти господарювання з метою ефективного функціонування та орієнтації на досягнення цілей.

Становлення економіки України на ринкових засадах вимагає від економічної науки невідкладного вирішення нових завдань у галузях народного господарства, особливо в агропромисловому комплексі та його регіональних ланках.

Функціонування регіональних АПК відображає результат просторової локалізації агропромислової інтеграції, а також територіального поділу праці в агропромисловому секторі економіки. За сучасного розвитку агропромислового виробництва регіональні АПК мають відігравати головну роль у створенні регіональних та загальнодержавних продовольчих ринків. Для виконання цього завдання необхідно розв'язати низку проблем, чільне місце серед яких належить формуванню системи управління регіональними АПК, яка б відповідала сучасним змінам у соціально-економічному житті держави.

Слід зазначити, що система управління у сучасних умовах недосконала. На сьогодні не розроблена концепція розвитку АПК як єдиної соціально - економічної системи. На думку науковців, численні реорганізації управління не забезпечили підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу та його регіональних ланок [20]. Найчастіше вони носили локальний або ж фрагментарний характер, здійснювались шляхом розпоряджень зверху, що принципово не змінювало становища основних ланок виробництва і безпосередніх виробників. Існуюча система управління регіональним АПК у роботі з планування та прогнозування діяльності не давала змоги розробити заходи щодо нейтралізації факторів невизначеності, які були зумовлені перебудовою господарського механізму. Насамперед це недосягнення запланованих показників за певний період у результаті переходу на нові форми господарювання, поширення договірних форм господарських зв'язків, недостатній рівень керівництва підприємствами та регіонами невизначеність нормативів і показників, застосовуваних у плануванні, особливо цін, що призводить до зниження рентабельності виробництва. З викладеного випливає актуальність проблеми вдосконалення управління, впровадження нових методів, прийомів, підходів у регулюванні діяльності регіонального АПК.

Серед науковців існує багато думок щодо того, якою має бути така система управління в умовах ринкової економіки.

Одна група вчених пропонує будувати систему управління на основі районних управлінь АПК. Привабливість такої форми вони вбачають у тому, що не вимагається створення додаткових структур. Функціонування системи засноване на самостійності та ініціативі товаровиробників. Управління, маючи нечисленну маркетингову службу, формування якої передбачається у штатному розкладі, здійснює певну координацію маркетингової діяльності сільськогосподарських підприємств: сприяє формуванню ринку в районі, через обласну службу маркетингу вивчає можливості ринку за межами району, надає господарствам необхідну інформацію про це, сприяє встановленню взаємовигідних відносин між сільським господарством і переробною промисловістю [24 ].

Разом із тим можливості такої форми управління в освоєнні ринку незначні. Кожен товаровиробник виходить на ринок, встановлює взаємозв'язки в міру своїх можливостей, що не завжди вдається. Крім того, штатний розклад районного управління дозволяє утримувати лише 1-2 штатні одиниці маркетингу, тоді як обсяг робіт дуже великий. Крім того, у спеціалістів маркетингової служби управління є лише державні обов'язки, але відсутній матеріальний стимул до розвитку торгівлі сільськогосподарських товаровиробників.

Друга група вчених є прихильникам такої форми управління районними АПК, як торговельне або торговельно-збутове об'єднання сільських товаровиробників із добровільним входженням господарств різних форм власності. При рівні реалізації від 40 до 60 % усієї виробленої продукції об'єднання набуває достатню економічну незалежність та важелі впливу на переробні торговельні підприємства, інших партнерів. Воно може запропонувати переробному підприємству вступити в об'єднання та працювати за виробленими нормативами та правилами; визначати витрати на переробку за обґрунтованими нормативами; повертати вироблену на замовлення господарств продукцію.

Проте така форма управління, на наш погляд, криє в собі прихованні загрози, оскільки поглиблюються протиріччя між сільськогосподарськими та переробними підприємствами, що не сприятиме нормальному функціонуванню АПК регіонів.

Існують також пропозиції щодо створення агрофірми в масштабах району, що є наступною формою управління АПК на районному рівні. До неї на добровільних засадах можуть увійти сільськогосподарські товаровиробники різних форм власності, переробні, агросервісні та інші підприємства та організацій АІІК. Район-агрофірма інтегрує все сільськогосподарське виробництво, переробку, агро сервіс та торгівлю в єдиний комплекс. Можливі два варіанти формування агрофірм районного масштабу. За першим варіантом агро комбінати та об'єднання кооперативного типу в колишньому СРСР, створювалися за ініціативою зверху, тобто збиралися керівники господарств і вирішували об’єднуватись. Це адміністративний шлях, що допускає шаблонність і тому не буде поширюватися. Більш ефективним є природний шлях перетворення в агрофірму виробничо-торговельного об'єднання або поступове входження господарств на комерційній основі у діючі та ефективні агрофірми [24 ].

Подібна агрофірма буде не господарством-гігантом, а об'єднанням у єдину систему підприємств сільського господарства, агросервісу, переробки та торгівлі що діють за єдиними нормативами та правилами.

Деякі автори пропонують створити маркетингову службу в системі існуючих управлінь АПК, зазначаючи, що роль маркетингу в ринковій економіці значно підвищується, особливо в АПК [19]. На сьогодні агропромислові підприємства як ніколи потребують інформації про збут своєї продукції, яку має забезпечити маркетингова служба: про кон'юнктуру ринку, можливі канали реалізації, перспективні сегменти ринку, консалтингові послуги, прогноз розвитку товарних ринків.

Структурно-функціональна модель організації маркетингу в АПК області спрямована на спрощення застосування та створення маркетингових структур, мінімізацію витрат при її організації та функціонуванні, що важливо в умовах економічної кризи.

При цьому на рівні району служба маркетингу мала б таку структуру:

- керівник служби, на якого покладено загальне керівництво службою,

організує та координує її взаємодію з іншими структурними підрозділам АПК;

- програмісти (2-3 чол.) здійснюють автоматизацію діяльності маркетингової служби та розробляють програмне забезпечення для маркетингових досліджень;

- спеціалісти з маркетингу (6-7 чол.) здійснюють маркетингові дослідження, їх узагальнення та аналіз, інформаційно-рекламне забезпечення продукції надають консалтингові послуги агропромислових підприємств.

Такі маркетингові служби на рівні районів дуже потрібні і є перспективними завдяки компактності та зручності в організації.

Ряд науковців висловлюють думку, що маркетингові служби мають стати не просто структурними підрозділами в органах управління, а, перетворюючись на маркетингові центри, новими органами управління регіональних АПК, орієнтованими на комплексність в організації виробництва та збуті продукції, зрештою на задоволення потреб конкретних споживачів одержання прибутку на основі досліджень та прогнозування ринку, розробку стратегії та тактики поведінки виробників на ринку [27 ].

Наведемо структурно-функціональну модель маркетингової діяльності АПК області (див. рисунок) [ 3.1 ].

Принциповою особливістю такого підходу до управління АПК є функціональна здатність нового органу працювати, використовуючи переважно економічні методи в управлінні, на основі системи взаємо відносин, що склалася між виробниками сільськогосподарсько продукції, підприємствами переробних галузей, системою агросервісу.

На наш погляд, така модель системи управління регіональним АПК Є перспективною і потребує більш докладного вивчення.

Мотиваційні основи діяльності працівників маркетингового центру АПК зводяться до двох аспектів. По-перше, мінімальна заробітна плата спеціалістів центру та витрати, пов'язані з нормальним функціонуванням даного підрозділу, повинні бути гарантовані за рахунок державного фінансування. По-друге, оплачувати роботу спеціалістів центру вище гарантованого мінімуму Слід за рахунок доходів, одержаних центром за надання партнерам послуг щодо інноваційних шляхів розвитку виробництва, всього комплексу маркетингових послуг.

Така система побудови мотиваційних основ у діяльності регіонального маркетингового центру сприяла б мобілізації творчого потенціалу його працівників, розкриттю їхніх можливостей та забезпечувала б характер їхньої праці згідно з існуючою ситуацією.

Обласний маркетинговий центр

Основні завдання: на основі обміну інформацією за допомогою телекомунікаційних мереж із зовнішнім середовищем та районними маркетинговими службами узагальнює і аналізує інформацію про продовольчі ринки, структуру споживчого попиту, наявність та рух продукції, динаміку цін; надає консалтингові послуги

Районні маркетингові служби

Основні завдання: здійснює маркетингові дослідження споживчих ринків продовольства та інформаційно-рекламне забезпечення реалізації продукції, оптимізацію структури сільськогосподарського виробництва та товарного асортименту продукції, вдосконалення її економічного розподілу, механізму взаєморозрахунків та каналів руху товарів. Організовує збирання, узагальнення та аналіз інформації про наявність сільгосппродукції в господарствах та на продовольчих ринках, динаміку цін

Служби збуту сільськогосподарських підприємств

Основні завдання: на основі взаємодії з районами маркетинговим службами та отриманої ринкової інформації проводить та координує дії щодо збуту, обираючи найбільш вигідний ринок збуту; рекомендує виробництву види, обсяги та терміни поставляння продукції; здійснює матеріально-технічне забезпечення.

Одним із важливих завдань органів управління регіональними АПК є досягнення збалансованості міжгалузевих та між комплексних зв'язків, від стабільності яких залежить, по суті, стабільність виробництва і споживання кінцевої продукції. Для практичного виконання цієї роботи важливе значення має досвід високо розвинутих країн ринкової економіки [20 ].

Так, у США основою сучасної методології управління і передумовою розвитку цілеспрямованого впливу на міжгалузеві зв'язки у продовольчому комплексі та його регіональних ланках є практика планування та прогнозування по фірмах. В умовах конкурентної боротьби такий підхід забезпечує постійне зростання сукупного прибутку регіонального АПК як основи примноження індивідуальних прибутків у всіх його ланках і визначає їх орієнтацію на підвищення остаточного корисного ефекту. Провідну роль у координації розвитку сільського господарства з іншими ланками комплексу відіграють фірми агробізнесу. Сільське господарство забезпечує ринки збуту продукції різноманітним промисловим фірмам. Це зумовлює розробку ними засобів сільськогосподарського виробництва, які стимулюють підвищення сукупної ефективності їх виробництва та рентабельності ферм на цій основі, і отже, створення передумов для підвищення попиту на техніку. Зацікавленість у стабільному розвитку сільського господарства як джерела сировини спонукає агрофірми виступати ініціаторами створення сучасного механізму дедалі більш жорсткого нормативного контролю над технологією, розміщенням та організацією сільськогосподарського виробництва. Саме підвищення якості і диференціація якісних показників сільськогосподарської продукції, розширення її асортименту, раціональне розміщення, продуктова, технологічна, територіальна спеціалізація, ліквідація або зменшення сезонності виробництва дають змогу фірмам харчової промисловості та торгівлі мінімізувати витрати на переробку та збут готової продукції. В сукупності діяльність різноманітних фірм агробізнесу зумовлює передачу права приймати стратегічні рішення щодо сільського господарства фермерськими господарствами промислово - торговельним фірмам. Фірми агробізнесу перетворюються на центри, які формують основні напрями науково-технічного прогресу, забезпечують комплексність поставок і нормативну експлуатацію техніки в сільськогосподарському виробництві, гарантують якість реалізованих засобів виробництва та відтворення відповідного корисного ефекту (підвищення результативної сільського господарства внаслідок використання нових технологій, досконалої техніки, збалансованості кормів, необхідної структури й обсягу внесені добрив тощо). Таким чином, формуються основні принципи управління та взаємодії в галузях та сферах регіонального АПК.

Отже, враховуючи досвід США та необхідність переходу У країни до ринкової економіки слід по-новому оцінити напрями формування системи управління регіональних АПК.

Потрібно також за новими методами оцінювати зовнішнє середовище. Раніше таке середовище здійснювало стійкий вплив і тому пріоритетами управління були стратегія внутрішньо організаційного вдосконалення, управління методом контролю та екстраполяції минулого досвіду, виконавський тип поведінки керівництва. В сьогоднішніх умовах зовнішнє середовище швидко змінюється і тому пріоритетами мають виступати зовнішні змінні стратегії, пов'язані із зовнішнім середовищем; система управління, що заснована на гнучких рішеннях в умовах невизначеності інформації; творчий чи підприємницький тип керівника.

При повільній зміні зовнішнього середовища стратегія переважно розроблялась за результатами довго - та середньострокового планування, що здійснювалося шляхом екстраполяції в майбутнє тенденцій та пропорцій, які склалися в минулому. При швидких темпах зміни зовнішнього середовища розробка рішень на основі принципу "від минулого до майбутнього" викликає небезпеку їх неадекватності ситуаціям, які реально складаються, що призводить до втрати прибутків. Саме тому необхідно розробити та впровадити активне управління в систему управління регіональними АПК на основі стратегічного планування, системного та ситуаційного підходів.

Так, Л. Мочалова визначає, що концептуальною основою активного управління слугує ідея прийняття рішень від майбутнього до сьогодення, яка втілюється за допомогою принципів передбачення, усунення, створення, а методологічною основою - системний та ситуаційний підходи [29]. При тому застосовують евристичні методи, тобто розробки сценаріїв майбутніх ситуацій, експертних оцінок, а також методи імітаційного моделювання, а також статистичні методи (проте вони більше пов'язані з внутрішньо організаційною стратегією управління).

Системний підхід дає змогу розглядати регіональний АПК як складну відкриту соціально-економічну систему. Її функціонування в умовах ринку не просто зумовлене зовнішнім впливом, а є ознака внутрішньої рівноваги яка досягається в результаті пристосування до зовнішніх непередбачених впливів, за рахунок обміну із зовнішнім середовищем енергією та інформацією. Цілісність регіонального АПК як системи виражається в її комплексному дослідженні з урахуванням взаємодії та взаємозумовленості одних його елементів з іншими та із зовнішнім середовищем, і, як наслідок, зміна стану одних елементів впливає на стан інших елементів. Якщо зовнішнє середовище сильно впливає на АПК регіону, то для збереження внутрішньої рівноваги та ефективності слід пристосувати її до такого впливу. При тому внутрішнє управління також є важливим, проте відходить на другий план.

Деякі науковці переконані в тому, що побудова системи управління є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Управлінську ситуацію характеризує стан елементів у регіональному АПК, який із позицій управління може бути задовільним і незадовільним за критерієм максимуму ефективності. Управлінська ситуація може перетворитися на проблему, якщо стан елементів не відповідає меті та завданням управління. Вирішення проблеми передбачає зміну стану елементів відповідно до завдань [33]. Метою активного стратегічного управління є розробка рішень, спрямованих на розвиток регіонального АПК, а основним завданням - досягнення стійкого і функціонування та розвитку шляхом оптимального розподілу ресурсів та використання потенціалу.

Ще одним засобом активного управління є стратегічне планування, що являє собою управлінський процес створення та підтримки стратегічної відповідності між метою та потенційними можливостями. В межах такого планування необхідно розрізняти поняття стратегії і тактики управління. Під стратегією слід розуміти набір рішень (правил), які не змінюються тривалий період. До таких рішень належать, наприклад, структури галузей в АПК, пропорції їх розвитку, обсяги основних виробничих фондів. Незалежно від зміни факторів зовнішнього середовища ці параметри залишаються на одному рівні протягом року. До тактичних управлінських рішень слід віднести такі, за допомогою яких підприємства АПК пристосовуються до змін факторів зовнішнього середовища: погода, попит на продукцію, її реалізації, цін на продукцію та ресурсів. На кожну можливу в майбутньому ситуацію слід підготувати сукупність тактичних рішень, які забезпечать функціонування АПК у несприятливих умовах.

Слід розрізняти стратегічне та довгострокове планування. Головна відмінність між ними полягає у трактуванні майбутнього. В системі довгострокового планування передбачають, що майбутнє можна передбачити шляхом екстраполяції тенденцій зростання, що вже склалися. У системі стратегічного планування замість екстраполяції використовують аналіз перспектив АПК, спрямований на виявлення надзвичайних ситуацій, які здатні змінити існуючі тенденції. Після аналізу зовнішніх факторів аналізується те, як підвищиться ефективність функціонування регіонального АПК при вдосконаленні його елементів з урахуванням інформації про зміну впливу зовнішніх факторів. Аналіз внутрішніх і зовнішніх перспектив дає змогу визначити мету та стратегію розвитку АПК регіону.

Невизначеність факторів зовнішнього середовища, складність проблеми управління регіональним АПК, неможливість оцінювати різні варіанти рішень на практиці внаслідок великих витрат та тривалого періоду їх впровадження викликають необхідність побудови модельних експериментів із застосуванням сучасних комп'ютерних технологій. Це можливо при застосуванні економіко - математичних методів. Урахування невизначеності та ризику дасть змогу більш ефективно розробляти стратегічні рішення, та втілювати їх у практику.

Особливу увагу необхідно звернути також на розробку механізмів реалізації тих чи інших законів, рішень, правових, економічних, соціальних норм і нормативів, які забезпечують виконання поставлених перед АПК регіону завдань. До таких механізмів належить розробка таких загально регіональних програм: роздержавлення і приватизації; підтримки нових форм організації виробництва; стабілізації внутрішньо регіональних агропромислових зв'язків; вирішення соціальних та екологічних проблем. Тільки за цієї умови можливе ефективне управління регіональними АПК.


Моделі системи управління регіональними АПК в умовах ринкової економіки. 2003 р. - 4.0 out of 5 based on 1 vote