03 | 12 | 2016
Экономика
Литература

Роль і функції державного управління розвитком АПК в сучасних умовах. 2003 р.

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

Роль і функції державного управління розвитком АПК в сучасних умовах.

Приоритетний розвиток агропромислового комплексу країни визначений на рівні сучасної загальнодержавної політики. Визначені принципи державного регулювання сільського господарства, серед яких:

·  досягнення продовольчої безпеки держави;

·  становлення паритетних і еквівалентних відносин між сільським господарство та іншими секторами економіки, зокрема з промисловістю ;

·  підтримка доходів сільських товаровиробників на рівні, що забезпечує розширене відтворення;

·  стимулювання науково-технічного прогресу сільського господарства та зростання його економічної ефективності;

·  охорона природи, збереження ресурсів, оздоровлення довкілля ;

·  соціальний захист населення: раціональне використання трудових ресурсів.

Активно розробляються форми і методи державного регулювання розвитку сільського господарства в сучасних умовах. Найбільше загальноприйнятими серед них є :

·  державна підтримка всіх форм господарювання;

·  удосконалення форм і методів економічного регулювання;

·  становлення гарантованих цін для товаровиробників

·  сільськогосподарської продукції;

·  видача низькопроцентних кредитів, для закупівлі продукції за контрактами;

·  квотування виробництва та реалізації продукції;

·  встановлення дотацій і компенсацій за вироблену продукцію;

·  створення спеціального фонду цінового регулювання виробництва.

Практика країн, які знаходяться на перехідному етапі до ринкової економіки, переконливо свідчить про необхідність формування обґрунтованої системи раціонального поєднання державних і ринкових методів управління розвитку агропромислового виробництва, Держава, її владні органи покликані створювати сприятливі умови для нормального функціонування аграрного ринку, визначення пріоритетів його основних пропорцій і структури, розробляти держані механізми регулювання відтворювального процесу в агропромисловій сфері. На сучасному етапі розвитку економіки району урізноманітнюються прийоми державного управління, спрямованого на забезпечення планомірного розвитку району, підвищення добробуту всіх верств населення.

Економічні механізми державного регулювання АПК на даний час пред - ставленні такими головними напрямками:

1. цінова політика:

а) гарантовані ціни на закупівлю у продовольчі фонди;

б) надбавки до цін на продукцію;

в) заставні ціни;

г) ціни на закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції;

2. кредитна політика:

а) пільгові кредити ;
б) товарні кредити ;

в) особливі умови інвестиційних кредитів ;

3. бюджетна політика : а ) бюджетні позички ;

б) компенсації для придбання матеріально-технічних ресурсів ;

в) лізинг;

г) субсидіювання соціальних програм (програми зайнятості та ін;

д) гарантоване авансування при закупівлях у державні фонди ;

е) фінансування заходів за цільовими програмами ;

4. податкова політика :

а) додаткові пільги ;

б) диференційоване оподаткування ;

5. зовнішньоекономічна діяльність :

а) митні тарифи;

б) стимулювання експорту;

в) стимулювання зарубіжних інвестицій.

Слід реально утвердити у виробничих відносинах приватну власність-найефективніше може бути використана, насамперед, в інтересах великих товарних господарств. Становлення нових виробничих відносин у сільськогосподарських підприємствах здійснюється за допомогою механізму внутрігосподарських організаційно-економічних зв'язків власників, що пра­цюють спільно на принципах добровільності та економічної зацікавленості. Багаторічний досвід роботи великих сільськогосподарських підприємств довів їх переконливі переваги перед дрібними, індивідуальними виробниц­твами, особливо - при обмеженій забезпеченості технікою і ресурсами.

Критерієм ефективності нових форм має стати їх конкуренте спро­можність при однаковій економічній підтримці держави. Основне завдання організації нових внутрігосподарських відносин полягає в утверджені реаль­них прав власників на майно і землю, продукцію та кінцеві результати з тим, щоб за їх згодою і ініціативою перейти на економічні методи господарю­вання, які забезпечують не тільки матеріальну зацікавленість, а й відповідальність рядових членів сільськогосподарських підприємств. За цих умов здійснено організаційно виробничу реструктуризацію підприємств. Удосконалення виробничої структури на основі спеціалізації визначається ви­могою скорочення витрат, тим часом продуктивність праці підвищується в 2,1-2,6 раза ; трудомісткість продукції знижується у 2,5-3 раза собівартість скорочується у 1,3-1,5 раза Таким чином, процес господарювання і бізнесу стає важливим організаційним рішенням при практичному здійснені заходів

щодо підвищення ефективності господарства. При цьому, природно, необхідні відповідні корегування з урахуванням вимог ринку і конкурентоспроможності вироблюваної продукції. Сільськогосподарські підприємства по­винні добиватися конкурентоспроможності своєї продукції на виробничому ринку за рахунок використання наявного виробничого потенціалу, спеціалізації та концентрації, раціонального розміщення, скорочення вироб­ничих витрат.

Перехід до різноманітних форм власності та господарювання не виклю­чає , а потребує посилення використання таких організаційно - економічних факторів, як кооперація та інтеграція. При цьому якщо раніше сільськогосподарська кооперація, в основному обмежувалася виробництвом продукції, то з переходом до ринкових відносин її роль стає більш вирішальною в економічній стабільності АПК. Кооперація сьогодні має сприяти інтенсивному розвитку виробництва, підвищенню його економічної ефективності та конкурентоспроможності, утвердженню еквівалентності обміну на внутрі - та міжгалузевому рівнях, створення умов для фінансової стабілізації підприємств. У відповідності з такими завданнями необхідно формувати організаційні структури сільського господарства. Головне тут забезпечити безперебійне проходження продукції від виробника до споживача з додержанням інтересів товаровиробника і покупця. Їх функціонування має виключити посередників, які і за нинішніх важких умов чудово почуваються за рахунок товаровиробників.

Відомою є вирішальна роль інтеграції у підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Проте протягом тривалого часу сільське господарство і переробна промисловість працювали практично відокремлено, не був усунутий нееквівалентний обмін.

Реформування відносин власності частини майна переробних підприємств, не кажучи вже про контрольний пакет акцій. У реалізаційних цінах готової продукції продовжується зменшуватися частка, яка припадає на сільськогосподарську сировину і збільшується питома вага переробних виробництв. До цього додалися хронічні неплатежі. У свою чергу, великі переробні підприємства лише на 8-10 % використовують виробничі потужності й змушені простоювати. За такого становища слід здійснити комплекс заходів щодо взаємної заінтересованості постачальників сільськогосподарської продукції та переробників. Вони можуть включати цінову підтримку виробників сировини з урахуванням обсягів, якості, строків постачання; ресурсне супроводження переробниками інноваційних технологій; еквівалентне і відшкодування витрат і розподіл доходів; формування єдиних організаційно-господарських або договірних агропромислових асоціацій, корпорацій, систем. За нинішнього стану переробної промисловості не виключена можливість реприватизації, частково або повного передання її майна безпосередньо товаровиробникам. Такі переробні підприємства можуть повністю функціонувати в інтересах товаровиробників.

Використання організаційно-економічних факторів у процесі реструктуризації АПК найефективніше може здійснюватись при забезпеченні наукового супроводження. Для цього можуть бути використанні перетворені багаторічним досвідом організаційні форми впровадження на принципах ринкових відносин науково-виробничих систем різного профілю, що дозволить досить повно використати науково технічний потенціал учбових і дослідних установ. За своєю організаційно - технологічною суттю системи - це інтегровані формування в яких здійснюється розробка і заходи з інтенсифікації виробництва на основі досягнень науки і передового досвіду. Участь науки і господарств у системах стимулюється реально одержаним прибутком за рахунок приросту продукції, підвищення її якості, зниження собівартості. Основні надходження (80 % і більше ) у системах забезпечується за кінцевими результатами діяльності. Залежно від спеціалізації систем відрахування від додатково одержаного прибутку можуть становити 3-10 відсотків, від вартості валової продукції - 1-15 відсотків, від загального економічного ефекту - до 50 відсотків.

Широкий розвиток систем у поєднанні з іншими формами впровадження НТП в АПК сприятиме найповнішому використанню потенціалу науки в інтересах вітчизняного товаровиробника.


Роль і функції державного управління розвитком АПК в сучасних умовах. 2003 р. - 5.0 out of 5 based on 1 vote