03 | 12 | 2016
Экономика
Литература

Передумови формування ринкової системи збуту продукції скотарства

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.50 (2 Голоса)

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки України проблема реалізації сільськогосподарської продукції та формування цін на неї набуває виняткового значення, а тому потребує першочергового розв’язання. Умови конкурентної боротьби, що притаманні ринковому типу, змушують підприємства вишукувати шляхи “виживання”, які забезпечуватимуть прибутковість їх діяльності. Провідне місце серед них посідають завоювання широкої мережі постійних платоспроможних і надійних клієнтів, проведення ефективної рекламної політики, вдалі дії команди менеджерів і, на нашу думку, найголовніше ‑ активно діюча система збуту.

У нинішніх економічних умовах, навіть при спадаючих обсягах виробництва, виробники змушені реалізувати свою продукцію за цінами, які не забезпечують і простого відтворення, не говорячи про освоєння сучасних технологій, впровадження досягнень науки і техніки, про достойну винагороду за їхню важку хліборобську працю.

Впродовж багатьох років (до початку 90-х років минулого століття) питання реалізації, виробленої продукції, не поставало особливо гостро перед більшістю сільськогосподарських виробників України. Це пояснюється тим, що визначення обсягів виробництва, закупівля продукції та встановлення ціни на неї здійснюва­лися централізовано державними органами. Перехід України до ринкової еконо­міки в 90-х роках ХХ ст. супроводжувався розпадом державної централізованої системи оптової торгівлі продовольчими товарами, приватизацією оптових і роздрібних підприємств, ліквідацією централізованої системи розподілу сільсько­господарської продукції та продовольства, в результаті чого була зруйнована система просування продовольчих товарів до споживачів, яка діяла до цього часу.

Раніше діючі структури не були своєчасно і в достатній мірі замінені більш адекватним механізмом ринкової економіки, перш за все, в оптовій ланці торгівлі. Вакуум, що утворився заповнили посередницькі торгові структури, які закупову­ють сільськогосподарську продукцію за порівняно низькими цінами, отримуючи при цьому максимум прибутку. Більшість продовольчих та плодоовочевих баз почали займатись розпродажем промислових товарів. Ще в гіршому економічному становищі опинилися сільськогосподарські товаровиробники. В результаті пошкодження раніше сформованих виробничих і торгових зв’язків, відсутності державних замовлень, різкого зниження купівельної спроможності, руйнування виробничої та соціальної інфраструктури села сільськогосподарські товаровиробники зіткнулись із проблемою збуту своєї продукції.

За даними чисельних досліджень, труднощі в збуті продукції у свідомості керівників виробничих підприємств вийшли на перший план у порівнянні з питаннями постачання, хоч останні постають часом досить гостро. Це пояснюється характерною для ринкових умов ситуацією, за якої приоритетнішим є вміння реалізувати продукцію, а ніж її виробляти.

Стихійні продовольчі ринки, які виникають у цей час стимулюють розвиток неорганізованої посередницької діяльності. На внутрішньому ринку саме ці структури, в основному, контролюють товарорух та цінову ситуацію. Таким чи­ном, значна частина прибутків концентрується у посередників, а основний това­ровиробник отримує кошти, яких недостатньо навіть для простого відтворення. У зв’язку з цим відбувається скорочення виробництва [163, с. 178]. Крім того, диспаритет цін, спад попиту, звуження ринку через перехід населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних процесів, зростання неплатежів та інші причини також обмежують реалізацію продукції. В результаті склалася ситуація штучного перенасичення ринку сільськогосподарською продукцією при значному скороченні обсягів реалізації основних видів продукції та зменшенні споживання найважливіших продуктів харчування на душу населення [60, с. 194-199].

По більшості продуктів не досягаються навіть мінімальні норми харчування. Особливе неблагополуччя склалося зі споживанням продуктів тваринництва, насамперед м’яса і молока – основних носіїв білків [163, с. 21]. При мінімальній нормі харчування м’яса і м’ясопродуктів 52 кг на рік у 1990 р. споживали на 30,8% більше згадуваного рівня, тобто 68 кг, а в 2004 р. спожито на 26,0% менше мінімальної норми або 38,5 кг. Що стосується молока та молокопродуктів, то при мінімальній нормі харчування 341 кг на рік було спожито в 1990 р. 373 кг, а в 2004 р. – лише 226 кг. Дана ситуація виникла в результаті значного скорочення виробництва продукції скотарства.

За роки реформ на ринку продовольства виникли альтернативні форми тор­гівлі, з’явилася велика кількість торгових агентів, сформувалися нові канали збу­ту. Якщо у 1990 р. сільськогосподарські товаровиробники реалізують продукцію за традиційними каналами збуту: заготівельним організаціям та споживчій коопе­рації; населенню в рахунок оплати праці та через систему громадського харчу­вання; на ринку через власні магазини, ларки та палатки, то починаючи з 1996 р. значно розширюється їх видова структура. Так у 2004 р. поряд з традиційними каналами збуту сільгосппродукцію реалізують через біржі, аукціони; видають пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв; за іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам, зарубіжним країнам тощо). В наслідок появи великої кількості різноманітних каналів збуту відбулися значні структурні зміни в реалізації сільсь­когосподарської продукції (рис. 1.1).

1990 рік 2004 рік

Структура каналів реалізації сільськогосподарської продукці

Джерело: дані Держкомстату України.

Рис. 1.1. Структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах

Подібна ситуація, маємо на увазі появу великої кількості нових каналів збуту, спостерігається при реалізації продукції скотарства: молока та молокопродуктів і великої рогатої худоби (рис. 1.2 і 1.3).

Варто підкреслити, що формування процесу товароруху продуктів харчування далеке до завершення і знаходиться на перехідному етапі розвитку.

1990 рік 2004 рік

Структура каналів реалізації молока та молокопродуктів

Джерело: дані Держкомстату України.

Рис. 1.2. Структура каналів реалізації молока та молокопродуктів сільськогосподарськими підприємствами

1990 рік 2004 рік

Структура каналів реалізації великої рогатої худоби

Джерело: дані Держкомстату України.

Рис. 1.3. Структура каналів реалізації великої рогатої худоби (у живій вазі) сільськогосподарськими підприємствами

Це виявляється у відсутності стійких каналів збуту і стабільних зв’язків між продавцями та покупцями продовольчих товарів на всьому шляху товароруху. За останні роки великого поширення набули малоефективні канали збуту з безліччю ланок на шляху руху продовольства. Постачальниками стають дрібні і середні приватні підприємці, а це ускладнює процес товароруху, включаючи в нього різних посередників.

Формуванню нецивілізованого ринкового середовища у вигляді маклерів, брокерів, комісіонерів, вуличних торговців сприяла відсутність нової системи розподілу, яка відповідала б умовам ринкової економіки та сучасного маркетингу продовольства. Все це призвело до негативних наслідків в організації системи реалізації продукції скотарства і товароруху продовольчих товарів. Поява численних посередників привела до завищення цін на більшість продовольчих товарів, монополізації окремих сегментів ринку, ускладнення всієї системи збуту.

Виробничі підприємства та численні перекупники, монопольно закуповуючи сільськогосподарську продукцію диктують, монополізують закупівельні ціни. При цьому зберігається значна різниця між цінами на продукцію, яку виробляють сільськогосподарські підприємства, і запасні частини, пальне, сільгосптехніку, міндобрива і інше, тобто зберігаються колосальні ножиці цін [99, с. 176].

Сьогодні відсутня організована, стабільна система реалізації сільськогоспо­дарської продукції. Вітчизняні сільгоспвиробники позбавлені державної підтрим­ки при збільшенні локального монополізму переробної промисловості та роздріб­ної торгівлі, що стало причиною зростання роздрібних цін на споживчі продо­вольчі товари. Відбувся різкий спад виробництва сільськогосподарської продук­ції. Удаваний достаток товарів на ринку поєднується з дорожнечею і майже повною відсутністю контролю за якістю продукції при низькій культурі торгівлі.

Імпорт низькоякісного продовольства дорого обходиться країні, особливо в період слабкого контролю за торгівлею з боку державних органів. Ввіз імпортних продовольчих товарів низької якості за низькими цінами підриває інтереси вітчизняних товаровиробників у конкурентній боротьбі за ринки збуту. У 2000 ‑ 2004 рр. відбувається суттєвий ріст імпорту великої рогатої худоби і молочних

Продуктів в Україну (рис. 1.4).

Імпорт великої рогатої худоби та молочної продукції в Україн

Джерело: дані Держкомстату України.

Рис. 1.4. Імпорт великої рогатої худоби та молочної продукції в Україну, т

За цей період імпорт великої рогатої худоби збільшився в 1,2; яловичини замороженої в 2,2; сирів в 2,6 рази, а молока і молочних продуктів ‑ в 4,2 рази. Проте в 2004 р. майже відсутній імпорт тваринного масла. Він становив лише 2,8% рівня 2000 р. Найбільше молочної продукції у 2004 р., як і в попередні роки, завезено з країн СНД (77,2%). Так, зокрема, 76,8% в загальній структурі імпорту молокопродукції належить Російській Федерації і 22,8% – країнам Європи. Імпорт живої великої рогатої худоби у 2004 р. зменшився в 1,8 рази проти 2003 р. В той же час імпорт замороженої яловичини збільшився в 11,6 рази. У 2004 р. основними імпортерами замороженої яловичини являються США і Аргентина, частка яких в загальній структурі імпорту становить 68,8%. Значне збільшення імпорту великої рогатої худоби та замороженої яловичини обумовлене тим, що в Україні відчувається дефіцит м’ясних ресурсів. Така ситуація спонукала Уряд до зниження ввізного мита на м’ясо.

В Україні ставки ввізного мита визначені і регулюються Законом України “Про Митний тариф України” від 05.04.2001 р. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законів” за №2775-15 від 07.07.2005 р. на продукцію скотарства встановлено наступні ставки ввізного мита (додаток Б).

Збільшується частка прямих поставок продовольства від виробника до споживача як одного з можливих каналів збуту. Відповідно різко зменшилося значення оптової ланки в торгівлі. Виключення традиційної посередницької ланки на шляху руху продукції від товаровиробника до споживача зумовлено бажанням виробників і споживачів заощадити на посередницьких витратах. Однак досвід інших країн показує, що присутність спеціалізованого посередника є економічно обґрунтованою, тому що дозволяє досягти економії на транспортуванні, зберіганні і інших технологічних процесах. Особливо така практика виправдовує себе при масштабних, постійних поставках великих партій товарів.

Нинішній етап ринкових відносин характеризується поверненням функцій продажу зі сфери виробництва в сферу торгівлі. Цей процес в умовах господарської самостійності виробничих суб’єктів формується неоднозначно.

Найбільш проста форма просування товарів: виробник ‑ роздрібне торгове підприємство. Однак ця схема не завжди прийнятна як для товаровиробника, так і споживача. По-перше, підприємства-виробники предметів народного споживання розміщені по території країни нерівномірно, тобто місця виробництва не завжди співпадають із місцями споживання, що ускладнює безпосередній зв’язок виробник ‑ споживач. В результаті цього нерідко виникає необхідність перевозити товари на великі відстані. По-друге, постачання продукції від товаровиробників безпосередньо в пункти реалізації товарів економічно більш вигідніше здійснювати великими партіями, проте багато торгових підприємств не в змозі їх прийняти і продати, не зважаючи на те, що постачання товарів великими партіями прискорює доставку, скорочує витрати обігу, підвищує ефективність використання транспортних засобів. По-третє, у зв’язку з сезонними умовами між процесом виробництва і реалізацією сільськогосподарської продукції існує значний розрив у часі. А тому сезонність виробництва сільськогосподарської продукції вимагає нагромадження товарних запасів для торгівлі і сировини для промисловості, що викликає необхідність проміжної ланки в товарорусі. По-четверте, для того щоб максимально задовольнити запити споживачів торгові підприємства повинні мати широкий асортимент товарів, однак виробничий асортимент, навіть у великих виробників, не збігається з торговим, що змушує комплектувати партії товарів для торгових підприємств на складах і базах. Саме оптові підприємства перетворюють вузьку виробничу номенклатуру багатьох підприємств у широкий торговий асортимент. По-п’яте, при простій схемі товароруху значна частина фінансових і трудових ресурсів виробничих підприємств відволікається на продаж товарів, що знижує ефективність виробництва і збуту.

Перераховані проблеми викликали до життя більш складні, але досконаліші форми товароруху: виробник ‑ оптова ланка – роздрібне підприємство ‑ споживач.

Організацією товароруху, забезпеченням збереження кількості та якості товарів при зберіганні, сортуванні і постачанні ними роздрібної торгової мережі займаються оптові підприємства, від правильного розміщення і функціональних можливостей яких багато в чому залежить нормальний хід процесу відтворення та ефективність функціонування всього агропромислового комплексу.

Існування оптової ланки між виробництвом і споживанням викликано об’єктивною необхідністю, оскільки, по-перше, воно “скорочує для багатьох виробників той час, що вони затрачали на купівлю-продаж” [72, с. 264], тобто час обігу, що є необхідною частиною часу відтворення (додаток В).

По-друге, дрібному виробнику з обмеженими фінансовими ресурсами не під силу створити та утримувати організацію, яка займалася б реалізацією продукції кінцевим споживачам. Навіть розраховуючи достатнім капіталом, виробник скоріше зволіє направити засоби на розвиток виробництва, ніж на організацію оптової торгівлі. [6, с. 147].

По-третє, ефективність збутової діяльності оптовиків значно вище завдяки розмаху операцій, великій кількості ділових контактів у роздрібній сфері і наявності в них спеціальних знань і умінь.

По-четверте, роздрібні торговці, які мають справу з різноманітним товарним асортиментом, нерідко воліють закупити весь набір товарів в одного оптовика, а не вроздріб у різних виробників [57, с. 467].

По-п’яте, як правило, оптовик спеціалізується на певних товарних гру­пах, а тому під його контролем перебуває саме той регіон, де сконцентроване виробництво, що в свою чергу створює відчутні переваги щодо товароруху даного товарного асортименту [25, с. 212].

Отже, у більшості випадків, як товаровиробникам, так і роздрібній ланці торгівлі безперечно, вигідніше співпрацювати з надійним, маючим добру репутацію оптовиком.

Басовський Л. Є. виділяє декілька важливих тенденцій в економіці, які сприяли розвитку оптової торгівлі та росту масштабів її діяльності, зокрема: а) ріст масового виробництва продукції на великих підприємствах, віддалених від основних споживачів готової продукції; б) зростання обсягів виробництва в запас, а не для виконання конкретних замовлень, які вже надійшли; в) збільшення кількості рівнів проміжних виробників і споживачів; г) загострення необхідності пристосовувати товари до потреб проміжних і кінцевих споживачів з точки зору кількості, упаковки і різновиду [6, с. 148].

Оптова торгівля значно підвищує ефективність підприємництва. Оптові фірми, з одного боку, розширюють і досліджують нові та альтернативні дже­рела придбання продукції і цим самим поглиблюють зв’язки з постачальниками. А, з іншого боку, досліджуючи нові і розширюючи старі ринки збуту, оптові дистриб’ютори виступають експертами регіональних ринків. Завдяки діяльності оптової торгівлі створюються передумови розподілу товарів у масштабах регіонів і нерідко по всій країні за помірно доступними цінами [27, с. 9].

Доцільність функціонування підприємств оптової торгівлі базується на кіль­кіс­ній і якісній оцінці ринкових умов у постачальників і покупців. Вона визначається:

· тенденціями в області спеціалізації і диверсифікації (розширення асортименту);

· тенденціями горизонтальної і вертикальної інтеграції та дезінтеграції.

Велике значення мають також і зв’язки по вертикалі, тобто новий розподіл між окремими галузями економіки. Вирішальним фактором, який зумовлює необхідність оптової торгівлі та її перспективи є перш за все, споживачі. Вони оцінюють рівень прийнятності оптової торгівлі, оскільки від їх розміщення і масштабів діяльності залежить об’єм зв’язків з постачальниками або використання послуг оптових підприємств. Звичайно, і постачальники зумовлюють необхідність оптової торгівлі. Вони визначають, в якій мірі оптова торгівля може здійснювати свої класичні функції.

Зміни в економічному житті обумовили тенденції заміни класичних функцій оптової торгівлі новими формами активності її існування. З одного боку, в самій оптовій торгівлі утворились об’єднання торгових підприємств за товарними групами (продуктів харчування, взуття, одягу, спорттоварів, будівельних матеріалів та побутової техніки), які виконують функції роздрібної торгівлі. З іншого боку, всередині оптової торгівлі деякі типові для неї функції виконуються самостійними комерційними посередниками.

Таким чином, відбуваються вертикальні зміни викликані товаровиробниками. Вони виражаються в зміні відносин (рис. 1.5):

· фірм, які надають послуги до товаровиробників;

· товаровиробників до оптової торгівлі;

· оптової торгівлі до товаровиробників;

· роздрібної торгівлі до оптової торгівлі;

· оптової торгівлі до роздрібної торгівлі;

· фірм, які надають послуги до оптової торгівлі;

· оптової торгівлі до фірм, які надають послуги;

· фірм, які надають послуги до роздрібної торгівлі.

Підприємства співпрацюють з оптовою торгівлею, в основному тоді, коли

Виникає необхідність і можливість розширення мережі збуту і ринку, включення товарів у більш широку концепцію збуту, розширення знань про ринок, більш ефективної раціоналізації збуту, оптимізації маркетингу, збіль­шення кількості замовлень, які не виправдовують прямі зв’язки з клієнтами.

Вертикальні зміни взаємовідносин основних суб’єктів аграрного ринку

Джерело: власні дослідження автора.

Рис. 1.5. Вертикальні зміни взаємовідносин основних суб’єктів аграрного ринку

Однак, не слід думати, що виробник і роздрібний торговець “приречені” на існування між ними посередника в особі оптового торговця. В умовах ринкової економіки окремі суб’єкти економічних відносин (підприємства-виробники, торгові підприємства, господарства населення, споживачі) прий­мають свої виробничі і споживчі рішення незалежно один від одного. Тому, до послуг оптовиків прибігають у тому випадку, коли з їх допомогою можна більш ефективно виконати одну чи кілька наступних функцій (табл. 1.1).

Організаційна побудова та якість виконуваних оптовими підприємствами функцій по товароруху значною мірою впливають на ступінь задоволення потреб населення і розміри витрат, пов’язаних із переміщенням продукції.

Якщо розглядати організацію оптово-збутової діяльності в країні вцілому, то

Таблиця 1.1

Функції оптової торгівлі

Функція

Зміст функції

1. Збут товарів із макси­мальною ефективністю і мінімумом контактів із споживачами

Маючи, як правило, кваліфікований торговий персонал, який допомагає виробнику охопити безліч дрібних клієнтів при порівняно невеликих витратах оптові підприємства тісніше взаємодіють з роздрібною мережею і, нерідко, покупець вірить їм більше, ніж якомусь далекому виробнику.

2. Стимулювання виробництва продукції

Інформуючи товаровиробників про попит і про­позицію, про запити і потреби споживачів, опто­вий торговець цим самим стимулює виробництво певної продукції і сприяє підвищенню її якості.

3. Формування товарного асортименту

Оптовик у змозі робити закупівлі в багатьох виробників і формувати необхідний товарний асортимент, дозволяючи споживачам укладати меншу кількість угод і заощаджувати значну кількість часу і засобів.

4. Закупівля товарів великими партіями

Закуповуючи товари у великих кількостях, оптове підприємство цим самим дає можливість виробникам поставляти їх великими партіями. Потім розбиває великі партії на дрібні, чим і забезпечують клієнтам економію засобів. [6, с. 148]. Партії товарів формують за обсягами і бажаннями покупців.

5. Концентрація і зберігання товарів

Оптовики зберігають у себе значну частину виробленої продукції у вигляді товарних запасів, сприяючи тим самим зниженню відповідних витрат постачальників і покупців.

6. Організація раціонального товароруху

Завдяки оптовій ланці товари відвантажуються найбільш економічним шляхом з раціональною кількістю проміжних ланок.

7. Транспортування товару до місця призначення

Оптові організації забезпечують більш оперативну і більш рівномірну доставку товарів, оскільки вони зна­ходяться ближче до клієнтів, ніж виробники [57, с. 468].

8. Надання фінансової допомоги

Фінансуючи як постачальників, оплачуючи товари при їх постачанні, а не при продажу, так і покупців, оптовики надаючи їм товарний кредит.

9. Зменшення ризику

Приймаючи право власності на товар і несучи витрати у зв’язку з його розкраданням, псуванням і старінням, оптові структури беруть на себе частину ризику [25, с. 214].

10. Надання інформації про ринок

Оптовики надають своїм постачальникам та клієнтам інформацію про діяльність конкурентів, нові товари, динаміку цін і т. д. Вивчають і прогнозують основні тенденції розвитку економічної кон’юнктури ринку.

Продовження табл. 1.1


Функція

Зміст функції

11.Послуги по управлінню і консультаційні послуги

Нерідко оптові підприємства допомагають роздрібним торговцям здійснювати діяльність, навчають їх продавців, беруть участь у розробці схеми магазину та встановленні експозицій, а також в організації систем бухгалтерського обліку та управління запасами [158, с. 348]. Дають рекомендації щодо обслуговування і продажу товарів.

Джерело: власні дослідження автора.

Можна відзначити наступні тенденції:

1. Збільшується кількість підприємств, об’єднань, організацій, що здійснюють оптову торгову діяльність, а також їх видове різноманіття. Тепер це не тільки оптові бази. Серед них: торгові, торгово-промислові і зовнішньоторгівельні дома, торгові центри, торгові компанії, біржі та аукціони, фірми, магазини і т. д. всіх організаційно-правових форм (акціонерні і господарські товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, спільні та приватні підприємства, асоціації і ін.).

2. Розмивається спеціалізація оптових підприємств. Усі оптові підприємства торгують тими товарами, реалізація яких обіцяє найбільший прибуток. І, хоч оптові бази створювалися, в основному, як підприємства з універсальним асортиментом, але навіть і на них відбулося значне розширення асортименту товарів, не говорячи вже про новостворені оптові підприємства.

Після ліквідації централізованого розподілу товарних ресурсів, відмови від прикріплення покупців до постачальників сформовані раніше господарські зв’язки руйнуються, вплив оптових підприємств на виробників і обслуговува­ні роздрібні організації слабшає. Оптові підприємства прагнуть укласти договори на великі обсяги поставок однорідного товару, не піклуючись про надання можливості комплексної закупівлі роздрібним структурам.

Ставши цілком самостійними, оптові організації в комерційній роботі керу­ються одержанням максимально можливого прибутку і зневажають виконанням таких функцій, як перетворення виробничого асортименту в торговий, надання роздрібним підприємствам широкого вибору товарів і різного роду послуг.

Оптовою та роздрібною торгівлею стали займатися і виробничі підприємства.

Якщо раніше вони свою продукцію відвантажували споживачам чи торговим організаціям за обранням оптових підприємств, то після придбання самостійності ідуть від постійних партнерів і вибирають менш вимогливих до умов постачання (асортименту, якості, додаткових послуг і т. п.) покупців. Значну частину продукції виробничі підприємства реалізують на бартерній основі чи через власні роздрібні підприємства. Скасування централізованого розподілу товарних ресурсів відбувалося одночасно зі скасуванням фінансової підтримки кооперативних оптовиків з боку держави, що поставило їх у найтяжке становище. У зв’язку з інфляцією власні оборотні кошти оптових організацій знецінилися до мізерних значень, а брати кредити під 100% річних і більше найчастіше приводить до розорення. Тому, оптові підприємства не можуть виконувати одну з найважливіших своїх функцій ‑ нагромадження товарних запасів для безперебійного постачання роздрібної мережі.

Таким чином, сучасний стан оптової торгівлі характеризується втратою господарських зв’язків між виробниками сільськогосподарської продукції і роздрібними структурами, складним фінансовим становищем оптових організацій, зниженням частки оптового обороту в роздрібному, відсутністю позитивних результатів у конкурентній боротьбі, а також відсутністю стратегічних планів організації і розвитку нової ринкової системи реалізації продукції агропромислового комплексу, зокрема, продукції скотарства.

Здійснювана незалежними структурами, оптова торгівля є реальною і сильною противагою монополізму переробників, який вони намагаються зміцнити за допомогою власних залежних структур. Акумулюючи роздріблені товарні ресурси окремих виробників, оптове підприємство має можливість формувати необхідний товарний асортимент і постачати товарами роздрібне торгове підприємство відповідно до вимог і специфіки.

Завдяки функціонуванню підприємств оптової торгівлі товаровиробники звільняються від діяльності з реалізації на ринку виробленої продукції, при цьому виробництво отримує можливість спеціалізації, долається відокремленість виробництва і споживання у просторі і часі, досягається регулярність і ритмічність постачання в усіх ланках торгового ланцюга.

Оптова торгівля охоплює широкий ринковий простір, що починається при виробництві продукції промисловим чи сільськогосподарським виробником і закінчується продажем та доставкою товарів підприємствам роздрібної мережі, промисловим споживачам і т. д. Формувати товарну пропозицію у відповідності до попиту на регіональних ринках країни під силу лише оптовим підприємствам, які можуть організувати просторове переміщення товарних ресурсів з районів виробництва в райони споживання найбільш ефективно.

Найважливіша функція ринку ‑ здійснення господарських зв’язків між суб’єктами економіки, територіями, державами. Оптова торгівля постачає по­заринкових споживачів (бюджетні організації, створює державний резерв), здійснює міжрегіональний і міждержавний обмін.

Зміна системи розподілу продиктувала суб’єктам економічних взаємовідносин необхідність, самостійного пошуку потенційних партнерів для організації товароруху. Економічна нестабільність, поява великої кількості посередницьких фірм-“одноденок”, відсутність досвіду пошуку і вибору надійних партнерів роблять роботу з налагодження господарських зв’язків мало ефективною. Це, в свою чергу, негативно впливає на стан як оптової торгівлі, так і економіки країни вцілому. Тому, актуальною задачею в сфері розподілу є підвищення ефективності господарських зв’язків шляхом застосування нових форм організації оптової торгівлі, які виступлять в якості сполучної ланки виробничих, оптових і роздрібних підприємств.

Оптова ланка в ринкових умовах найбільш активно може виконувати роль організатора ринку, оскільки вона безпосередньо пов’язана і з виробником, і зі споживачем. Саме вона має реальну інформацію про попит та пропозицію, тенденції їх розвитку, і виходить, можливість реально оцінювати місткість ринку, формувати товарну пропозицію на споживчому ринку відповідно до обсягу і структури попиту. Розвиваючи процес торгового обслуговування, підвищуючи якість пропонованих товарів, оптова торгівля не тільки сприяє задоволенню попиту, але і його розвитку. Оптова ланка в ринкових умовах повинна бути більш гнучкою, швидко реагувати на будь-які зміни в економіці.

Основні задачі оптової торгівлі в теоретичному аспекті зводяться до посередництва, просування товарів від виробників до споживачів. В умовах ринкових відносин їх зміст піддається принциповим змінам. Головна роль оптової ланки полягає в залученні наявних товарних ресурсів в оборот на основі конкуренції як товаровиробників, так і покупців.

У ринковій економіці, в якій суб’єкти, що господарюють, одержали право вільно організовувати свою діяльність, оптова ланка впливає на деякі принципові моменти прийняття рішень. Вона інформує виробників щодо запитів споживачів і бере участь у рекламній діяльності, а це, в свою чергу, впливає на вибір того чи іншого товару, сприяє конкуренції, здійснюючи порівняння і вибір постачальників, бере активну участь у формуванні витрат виробництва і роздрібних цін. Від росту товарообігу і товарообертання, які пов’язані з актив­ністю й ефективністю торгівлі, у значній мірі залежить зростання виробництва відповідних видів товарів. Розвинута система оптової торгівлі передбачає:

·  створення досконалої структури каналів товароруху;

·  підтримку необхідної інтенсивності товаропотоків;

·  формування резервних джерел фінансового забезпечення процесів товарообігу [адаптовано з 42, с. 22].

Ситуація на ринку продовольства вимагає швидких і неординарних рішень, покликаних вивести вітчизняний агропромисловий і продовольчий сектори з кризи. Основними проблемами, які в найбільшій мірі стримують розвиток вітчизняного сільськогосподарського виробництва є нерозвинена ринкова інфраструктура, нестача у сільгосптоваровиробників необхідної інформації про стан і кон’юнктуру ринків збуту та цінову ситуацію на них, дезорганізація інтересів підприємств різних сфер агропромислового комплексу і відсутність відповідних знань та навичок ефективної діяльності в умовах конкуренції. На нашу думку, розв’язати більшість із них можна за допомогою розвинутої системи реалізації продукції, основним елементом якої має виступати оптова торгівля. Так, як вона являється найважливішим компонентом ринкової інфраструктури, активно впливає на ефективність економіки, а також робить рівноправними всіх учасників процесу купівлі-продажу, сприяє конкуренції та бере активну участь у формуванні витрат виробництва і цін.

Уже сьогодні зрозуміло, що в Україні назріла необхідність структурних змін у системі товароруху, яка є однією з умов стабілізації і подальшого розвитку діяльності сільськогосподарських підприємств. А тому необхідно створити таку систему реалізації, яка б дозволила швидко просувати продукт від виробника до споживача з найменшими втратами кількості та якості.

Формування єдиного ринку України, сучасного ринкового механізму господарських зв’язків безпосередньо пов’язано зі створенням інфраструктури. Оптовій торгівлі належить провідна роль у загальній концепції формування і функціонування ринку. Саме з реорганізації оптових структур починається рух до ринку. Оптова ланка ‑ це структура, з якої починається ринок, тому що вона погоджує інтереси виробника товарів, продавця і покупця.

Як загальне та часткове ринок і оптова торгівля пов’язані між собою. У рамках ринку відбуваються процеси торгівлі споживчими товарами, а його розвиток направляє й організує оптова торгівля. Як різновид торгової діяльності народного господарства оптова торгівля діє на ринку через сукупність торгових підприємств. Вони характеризуються різноманітними організаційно-правовими формами, вирішують різні задачі, але в широкому розумінні всі вони складають єдину галузь ‑ торгівлю. Оптова торгівля поєднує практично всі галузі економіки, всі підприємства та організації, які здійснюють матеріальне виробництво і товарообіг. Саме вона примушує наших вироб­ників підвищувати якість вітчизняних товарів для завоювання стійкого місця як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках та виконує функції, які необхідні для будь-якого типу економіки і характеризуються поділом праці.

В існуванні ефективної ринкової системи реалізації продукції скотарства зацікавлений також і кінцевий споживач, оскільки він прагне купувати свіжу, високоякісну, відсортовану продукцію протягом усього року.

За умов ринкового господарства розвинута оптова торгівля є об’єктивною реальністю і необхідністю, тому що основна її мета – забезпечення попиту на товари в зручний для споживача час, відповідно до потреб і в межах його фінансових можливостей. Необхідною умовою реалізації всіх вище зазначених напрямків є формування нових оптових ринкових структур у вітчизняній економіці.

Ключовими елементами інфраструктури організованої ринкової оптової торгівлі у сучасних умовах є виставки, ярмарки, товарні біржі, аукціони, торги та оптові продовольчі ринки. Ми вважаємо, що оптимальною формою організації оптової торгівлі і товароруху продукції скотарства для постачання населення є оптові продовольчі ринки, які при створенні можуть використати наявну матеріально-технічну базу оптових підприємств споживчої кооперації.

Оптові продовольчі ринки являють собою один із найбільш ефективних засобів вдосконалення каналів розподілу продовольства. Вони в найбільшій мірі відповідають потребам поточного періоду і найкраще можуть поєднати інтереси товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції. Як свідчить світовий досвід, створення оптових ринків – це лише перший і необхідний етап структурної перебудови каналів товароруху. Подальший їх розвиток має проходити у напряму поглиблення спеціалізації та укрупнення оптових ринків, потім відбуватиметься перехід до торгівлі за зразками і, нарешті, угоди укладатимуться лише зі стандартною продукцією.

У такій ситуації, коли першочерговою задачею стає необхідність форму­вання нової, досконалішої ринкової системи збуту продукції скотарства і визначення шляхів розвитку її оптової торгівлі, корисно познайомитися з організацією оптової торгівлі в розвитих країнах світу, що давно пройшли період становлення ринкових відносин і нагромадили досить цікавий і повчальний досвід роботи оптових торгових структур в умовах конкуренції, для того щоб виділити позитивне і не повторити помилок.


Передумови формування ринкової системи збуту продукції скотарства - 4.5 out of 5 based on 2 votes